“>
Накопичені за майже два десятиліття дані, як поточні, так і минулі, свідчать про те, що рішення російської влади у сферах бюджету, тарифів, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики формують цілісну картину і є усвідомленим довгостроковим вибором, зробленим 15-20 років тому. Згідно з інформацією на сайті Київського Безпекового Форуму (КБФ) у четвер, припинення конфлікту в Україні та відновлення належних відносин із Заходом не передбачені планами російської влади.
“Якби мова йшла про тимчасові економічні заходи, були б ознаки готовності до їх корегування, однак наявні сигнали, навпаки, вказують на поглиблення нинішнього курсу на протистояння. Оборонні витрати РФ: двадцятирічний тренд свідчить про тривалу ретельну підготовку до воєн”, – зазначив економічний радник КБФ В’ячеслав Бутко, додавши, що частка оборонних витрат у ВВП РФ демонструє сталу тенденцію до зростання ще з початку 2010-х років.
Він підкреслив, що це зростання відбувалося за умов, коли вартість нафти спочатку трималася вище позначки $100 за барель, а потім різко знизилася до $52-55 за барель у 2015-16 роках. Таким чином, пріоритетність фінансування військово-промислового комплексу (ВПК) не переглядалася ані за високих, ані за низьких нафтових надходжень до бюджету РФ.
Бутко зауважує, що у 2017-20 роках уряд РФ намагався стримувати зростання тарифів на рівні, нижчому за інфляцію, проте з 2022 року від цієї практики відмовився. Трирічний прогноз Міністерства економічного розвитку РФ на 2027-29 роки передбачає перевищення темпів індексації тарифів над цільовим рівнем інфляції, що характерно для сталого середньострокового вибору.
“Використання регульованих тарифів для перерозподілу ресурсів від населення та цивільних секторів економіки до інфраструктурних монополій – це багаторічна практика. Є підстави вважати, що інфраструктурні монополії використовуються РФ для фінансування військових потреб”, – зазначає економічний радник КБФ.
Він також вказує, що аргумент про довгостроковий вибір підтверджується еволюцією політики РФ: перехід від інтеграції на західні ринки до моделі “економічної фортеці” готувався задовго до 2022 року через послідовне накопичення резервів, зменшення зовнішнього боргу, купівлю золота для резервів. “Міжнародні резерви Росії стабільно збільшувалися протягом майже двох десятиліть… Ця політика, активно впроваджувана після кризи 2008-2009 років, мала на меті створення “подушки безпеки”, яку неможливо заморозити і яка є ліквідною. Після початку повномасштабної війни проти України вона використовується для покриття дефіциту бюджету та компенсації санкційного тиску. Факт її створення задовго до початку війни свідчить про довгостроковий характер стратегії РФ”, – йдеться у повідомленні.
Водночас, паралельно з накопиченням резервів, зовнішній борг РФ невпинно скорочувався. У результаті російська фінансова система значною мірою ізольована від зовнішніх шоків, що є наслідком рішень російської влади, ухвалених за багато років до початку повномасштабного вторгнення в Україну. “Такий низький рівень боргу за таких високих оборонних витрат – це комбінація, яка вказує на вибір владою РФ моделі, за якої ВПК та пов’язані сектори фінансуються не за рахунок позик, а за рахунок перерозподілу поточних доходів через тарифи та бюджетний імпульс. Водночас низький борг залишає боргове фінансування як потенційно резервне”, – зазначає Бутко.
Економічний радник КБФ вказує, що частка нафтогазових доходів у бюджеті РФ знизилася з 45% у 2000 році до 27% у 2025 році, але це зниження не супроводжувалося диверсифікацією товарної структури експорту, яка залишається стабільно сировинною протягом двох з половиною десятиліть. Зокрема, у 2025 році частка паливно-енергетичних товарів у вартісному обсязі експорту становила 54%.
“Росія відтворює модель сировинного експортера, перерозподіляючи ренту на користь пріоритетних напрямів – ВПК, державних інфраструктурних проєктів, соціальної підтримки електорату Путіна. “Поворот на Схід” виглядає не як вимушений маневр, а як логічне продовження курсу на закріплення ролі постачальника сировини та енергоресурсів, але тепер не на європейські, а на азійські ринки. Переорієнтація російських енергопотоків у східному напрямку була елементом стратегічного курсу, основи якого закладалися задовго до початку повномасштабної війни, а не оперативною реакцією на закриття європейського ринку”, – констатує він.
Бутко робить висновок, що РФ протягом двох з половиною десятиліть нарощувала резерви та скорочувала зовнішній борг, одночасно збільшувала частку оборонних витрат у ВВП й підтримувала випереджальне зростання тарифів інфраструктурних монополій, тим самим створюючи у них додатковий фінансовий ресурс для використання, зокрема, на військові потреби. Усі три процеси були і є елементами єдиної стратегії. Він зазначає, що такий довгостроковий вибір має свою ціну, але є запланованою платою за проведення структурної трансформації економіки на користь війни та системного довгострокового протистояння з “колективним Заходом”.