Чи потрібна комедія в театрі під час війни

Чи потрібна комедія в театрі під час війни 29.12.2023 11:15 Укрінформ Чернівецький театр ім. О.Кобилянської після трьох років вимушеної паузи відновив єдиний в Україні театральний фестиваль комедії «Золоті оплески Буковини»

Коли у червні в Чернівцях провели фестиваль глядацького кіно «Миколайчук OPEN», а потім у серпні частково XIV Одеський кінофестиваль, гадаю, новий директор Чернівецького академічного обласного українського музично-драматичного театру імені Ольги Кобилянської Іван Бутняк та всі, хто підтримує театр у місті та області, остаточно вирішили проводити XV «Золоті оплески». І провели.

Розпочали в ювілейний день народження патронеси театру – Ольги Кобилянської: 160-річчя. Показали на двох майданчиках 8 вистав за чотири дні. Прийняли 7 колективів із Харкова, Дніпра, Києва і Луганська-Сум, надаючи передусім відносно безпечний майданчик тим театральним колективам і формаціям, які найбільше потребують сцени: Луганському обласному українському музично-драматичному театру, який  від початку війни працює в Сумах на сцені і разом із колективом Сумського театру імені Щепкіна, Харківськими театрами «P.S.» та «Березіль» імені Т.Г. Шевченка. Та й Дніпропетровським Молодіжному театрові «Віримо!» і Обласному українському молодіжному театрові, вочевидь, спокійніше грати в Чернівцях. А студентам катедри мистецтва театру ляльок, майстерні Михайла Урицького КНУТКіТ імені Івана Карпенка-Карого просто треба грати на різноманітну публіку, набуваючи сценічного і фестивального досвіду. Тим паче, останні ще й скористалися вдалою логістичною ситуацією, зігравши у Чернівцях, повертаючись з театрального фестивалю у Румунії.

Вистава «Конотопська відьма»

Гедлайнером «Оплесків» стала вистава «Конотопська відьма» модного Івана Уривського Національного драматичного театру імені Івана Франка. Кияни збиралися показати одну виставу, але через шалений глядацький попит (квитки розкупили за лічені години) вирішено зіграти додаткову – наступного, після закриття фестивалю, дня. Як ви можете здогадатись, там теж було розпродано всі квитки.

«Конотопська відьма»

Звісно ж, і хазяї фесту мали показати себе, тож вони зіграли на новій сцені-майстерні свою прем’єрну виставу «Величне століття. Веселе».

«Форуми на канапі»

Була збережена й фестивальна традиція обговорювати побачені вистави із журналістами, критиками, блогерами й учасниками фестивалю. Єдине – вечірні «Форуми на канапі» перенесли на ранок. Обговорення, звичайно, було не таким численним за кількістю спікерів, як до пандемії та війни, але третя #сцена_панорама театру начулася за ці дні багато розмірковувань людей театру на тему: чи доречно проводити фестиваль комедії під час війни? Якою має бути ця комедія?

Форум на канапі. Іван Бутняк та Сергій Винниченко

Одразу скажу, що дійшли висновків: комедії, як і трагедії, можуть дарувати катарсис – очищення. А це означає, що людям, які перебувають у перманентному стресі та психологічному затискові, продиктованому реаліями, конче необхідно поправляти своє ментальне здоров’я сміхом, так само, як і «очищувальними сльозами». Комедії потрібні й затребувані військовими, коли вони перебувають на ротації або реабілітації після важких поранень. Навіть більше, вони навіть просять щось комедійне, легке для сприйняття, розряджувальне.

Та й комедія від комедії різниться. Наразі мова не про дешеву антрепризу, якої суттєво поменшало з відсутністю саме цього російського контенту на наших сценах, або наші комерційні вистави, створені поспіхом для заробітчанства. Фестивальна афіша була виваженою: Іван Бутняк & Co, формуючи її, продемонстрували свої сучасність і смак, а також актуальність теми і жанру.

Не всі вистави фесту можна було назвати чистими комедіями. Тепер часи, коли жанрова однозначність здебільшого неоднозначна. Особливо у фестивальному контенті, який завжди є яскраво вираженим авторським театром. Деякі режисери, як-от Іван Уривський, взагалі уникають позначати свої вистави жанром. Тож вистави, показані на фестивалі, зібралися під однією парасолькою сенсів: комедію через фарс, гротеск, абсурд, трагікомедію і драму маленької людини.

Звісно, всі вони вирішені по-різному й тим цікавіше глядачеві відслідковувати не тільки смислові акценти, але й відкривати багатогранність сучасної театральної мови, акторських технік, стилістичне різноманіття режисерських інтерпретацій. Учасники ж фесту аналізували вміння видобувати дію з тексту (чи робити його об’єктом гри) й актуальність невербального театру, наявність тренду пластичного театру зі зрозумілими молодій аудиторії і зчитуваними візуальними меседжами. Зокрема, іронічними.

Іван Бутняк вручає режисеру Максиму Булгакову відзнаку фестивалю

Так, руйнація системою людини у виставі «Їх там нєт» Луганського музично-драматичного театру за п’єсою сучасної драматургині Алекс Вуд в режисурі Максима Булгакова здебільшого вирішена через безконечне акторське perpetuum mobile, всередині якого опиняється пересічна людина.

#поїхатинеможназалишитися театру «Віримо!» з Дніпра зроблено у стилістиці театру драматурга, де на перший план виходить слово.

«Сон літньої ночі»

Студенти-лялькарі з майстерні Михайла Урицького, навпаки, демонстрували, як можна працювати з класичною шекспірівською комедією «Сон літньої ночі» через маску як інструмент і елемент гри.

Іван Бутняк вручає відзнанку фесту режисеру і актору Степану Пасічнику

Вистава «Нехай щастить!» Харківського театру «Березіль» за жанром – український народний фарс часів війни за мотивами п’єси Баси Джанікашвілі «Війнонька» про російсько-грузинську війну, сюжет якої резонує контекстом подій війни російсько-української. Режисер Степан Пасічник через сміх, кумедне перевдягання (грає Бабцю), використання інструментарію театру ляльок (у виставі бере участь актор Харківського театру ляльок ім. Афанасьєва Павло Савєльєв) і стилістику майданного театру (вистава на возику, пересувна і мобільна) в легкій, ігровій, формі говорить про гіркі речі й створює гостро сатиричну комедію. Родина ж Діда з Бабою та їхнього онука Іванка – та сама модель маленького всесвіту маленької людини, про яку грали майже всі вистави цьогоріч на фестивалі.

«Нехай щастить!»

До речі, поки писався текст, саме ця вистава за рішенням міжнародного журі перемогла у номінації «За найкращу виставу-рефлексію на події російсько-української війни» V всеукраїнського фестивалю-премії «ГРА».

«Чоловік моєї дружини»

Ще в одній виставі режисера Степана Пасічника Харківського театру «P.S.» за п’єсою хорватського драматурга Міро Гаврана «Чоловік моєї дружини», зіграній на великій сцені театру Ольги Кобилянської, – теж історія про родину, стосунки двох чоловіків і однієї жінки на двох, їхні великі і маленькі драми. Це класична комедія положень з цілим набором смішних ґеґів, циркових реприз і дуже обережним, навіть ніжним ставленням до персонажів. Головний емоційний прийом тут – щемність, яка й надала цій, на перший погляд, антрепризній історії більш глибокого підтексту, суголосного з іншими виставами фесту.

Зворушливість, сум крізь сміх, мікротрагікомедія – це вже про моновиставу «Танець з контрабасом» за Патріком Зюскіндом Дніпропетровського молодіжного театру в режисурі Павла Гатілова. Рефлексії на тотальну самотність маленької людини втілив інтелігентно тонкий актор Ігор Титов, який майже буквально, зі всіма нюансами, штрихами, тембрами й динамікою (елементи музичної мови) зіграв на контрабасі усю гаму почуттів людини-функції – контрабасиста третього пюпітра державного оркестру.

«Величне століття. Веселе»

У фіналі було показано прем’єрну виставу господарів фестивалю – трагікомедію «Величне століття. Веселе» режисера й автора п’єси Сергія Кулибишева. «Тривожні роздуми про майбутнє України після війни» – ще одна грань фестивалю комедії чи комедійного відображення трагічної дійсності. Ця доволі галаслива і метушлива вистава про село Веселе та його мешканців – ті ж маленькі люди, на історіях яких будується драматургія нашого життя, – наше «величне століття». Кулибишеву-драматургові притаманне володіння гострим, влучним словом і гарно вибудованим діалогом. Він зумів розповісти історію без менторства, пафосу і фальші. Дотепно і трохи різкувато. Тому і вистава Кулибишева-режисера скроєна просто і виразно й залишає по собі небанальні й навіть постіронічні думки.

Гранд-фінал позначився ажіотажем навколо «Конотопської відьми» франківців. Кияни очікувано затягли глядача у коловорот відьмацької (театральної) магії блискучим акторством і живою іронією, фантастично красивою картинкою (художниця-постановниця та художниця з костюмів Тетяна Овсійчук), оригінальною, заворожувальною музикою (композиторка Сусанна Карпенко) й філігранним режисерським умінням переосмислювати класику так, що вона стає культовою: Уривський – чи не перший український режисер, який відірвав від телефонів мільйони тіктокерів і привів їх до театру.

Але ж і ця фінальна історія із сатиричним, бурлескним підґрунтям – знову про маленьких людей (або відьом), які здатні створити великі контексти. Так само, як жанр комедії під час війни.

Ольга Стельмашевська

Театр Режисер Комедія Війна з Росією

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю знахідкою

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *