«Ілюзіон»: як в Одесі попри війну розвивається юнацький театр

«Ілюзіон»: як в Одесі попри війну розвивається юнацький театр Репортаж 14.11.2023 12:20 Укрінформ Студія підготувала прем’єру, у якій беруть участь і молоді одесити, і підлітки-переселенці

Юнацька кінотеатральна лабораторія «Ілюзіон» «народилася» шість років тому, коли в актора та співака Дмитра Олешка з’явилася ідея створити в Одесі незалежний молодіжний театр. Кількість учнів поступово збільшувалася, тепер у студії займається молодь віком від 14 до 22 років. Трупа вже була лауреатом різних всеукраїнських фестивалів мистецтв. Незважаючи на епідемію коронавірусу, а згодом і початок повномасштабної війни, студія не зупинила свою роботу. Шосту річницю «Ілюзіон» відзначає постановкою спектаклю «Квітка. Мавка папороті». Це перший виступ юних акторів на професійній сцені – в Українському театрі імені В. Василька. Керівник кінотеатральної лабораторії Дмитро Олешко каже, що робота в колективі та змога створювати культурний продукт відволікають молодь від тягаря сьогодення, тож заняття в студії можна називати арттерапією.

На генеральній репетиції вистави «Квітка. Мавка папороті» побували кореспонденти Укрінформу.

ВИСТАВИ В УКРИТТЯХ

Спочатку в студії займалося до 20 дітей, а вже в доковідні часи кількість молодих акторів збільшилася втричі. Від початку пандемії театр частково перейшов в онлайн, але згодом ситуація дещо стабілізувалася, і молодь повернулася на сцену.

«Ілюзіон» ставить авторські вистави, сценарій до яких пише одеська драматургиня, дружина Дмитра – Алла Олешко.

– Першою виставою в нас була «Мірабела та дракон» у 2-х діях. Студійці грали самих себе, але через 20 років. Це був перший вихід на сцену для наших акторів. Звісно, мали страх, що щось піде не так, але всі впоралися, і це було неймовірне почуття. Тоді саме йшли зйомки українсько-польського серіалу «Принцип задоволення», і нашу виставу рекомендував до перегляду народний артист України Стас Боклан, який виконував в серіалі одну з ролей. Дуже приємно, коли селебриті підтримує молодих колег, – згадує Дмитро Олешко.

Не встигла театральна студія оговтатися від карантину, як почалася повномасштабна війна. Багато акторів роз’їхалися, а ті, хто залишилися, поновили репетиції в віртуальному форматі. Коли вже прийшло розуміння, що життя продовжується, попри війну, і треба пристосовуватися до нових реалій, театр поновив репетиції в укриттях. Згодом актори грали свої вистави в бомбосховищах у спальних районах міста.

– Всі театри були закриті. Можливості проводити якісь заходи у звичних приміщеннях актори не мали. Тоді ми скомунікували з волонтерами та органами міської влади, і нам надали можливість грати у сховищах. Вперше ми поїхали в укриття на Слобідці. Дуже цікаво було створювати сцену в бетонних стінах. У геть невеличкому сховку вмістилося близько 30 дітей – яблукові не було де впасти. З нами співпрацював художник світла з театру «Маски» Сергій Захаров, тож дійство було ще й видовищним. Це була вистава «Маріус та Андронікус: Місія Персефона», прем’єра якої відбулася напередодні повномасштабного вторгнення. Це повчальна історія для дітей із посиланням на міфологію давньої Греції. Від потойбічного світу до Олімпу, про пригоди та любовний трикутник – видовище захопливе. Взагалі нам вдалося зробити для дітей диво завдовжки півтори години. Забулося, що є війна, повітряні тривоги, – розповідає Дмитро Олешко.

Другу виставу у сховищі «Ілюзіон» грав у мікрорайоні Одеси, Цукровому селищі.

– Це також було диво: люди заходили похмурі, а залишали укриття – усміхнені. Дехто під час вистави виходив, ми засмучувалися, адже вважали, що їм не подобається. Але вони швидко поверталися із ковдрами – в укритті було холодно, а глядачам хотілося додивитися виставу до кінця.  Потім всі питали, коли ми приїдемо наступного разу. Це був шалено приємний досвід, – усміхається Олешко.

Керівник студії каже, що такі вистави були потрібні не лише глядачам, але й насамперед самим акторам.

– Молодь відчувала себе потрібною, розуміла, що роблять добру справу, і це відволікало від думок про війну. Це було видно по очах. Важка праця для нашої трупи, але неймовірно приємно було, коли хтось з глядачів підходив і дякував. Це магія просто. Для батьків наших акторів це теж було дуже важливо, адже їм необхідно знати, що їхні діти щасливі. А значить, життя триває, – розказує Олешко.

Потім «турне» юнацького театру продовжилося й іншими сховищами Одеси, також актори грали в бібліотеці Грушевського. У травні 2022 року волонтери запропонували «Ілюзіону» виступити для українських захисників в місті Рені на півдні Одещини.

– Вийшла шалена суміш. Було відчуття, що ти на якихось гастролях. Окрім вистави «Ілюзіону», ми привезли ще й музичний виступ гурту «Пожежний кран», в якому я є співзасновником. Це честь – грати для наших воїнів та хоч трохи розрадити їх серед важких буднів. Взаємодопомога – це взагалі генетичний код нашої нації, за який ми і боремося. Я пишаюся, що разом із командою долучився до цієї волонтерської ініціативи, – каже Дмитро Олешко.

ТЕАТРАЛЬНИЙ ІНТЕНСИВ ДЛЯ ВПО

Минав час, до Одеси приїжджало все більше людей із небезпечних регіонів країни. Улітку 2023 року в «Ілюзіоні» створили спеціальний курс-інтенсив з театрального мистецтва для переселенців.

– До нас потрапили ніжні, світлі, юні, але через тягар пережитого – такі дорослі люди. Діти були з Харкова, Херсона, Миколаєва, Краматорська та інших населених пунктів на сході. Всі вони були змушені залишити свої домівки, тож ми намагалися зробити все, щоб вони, принаймні на період навчання в студії, відчули інше життя, – розповідає Дмитро Олешко.

Під час літнього інтенсиву діти занурилися у світ мистецтва, зіграли виставу та навіть зняли фільм, який показали в Літньому театрі в міському саду.

– Діти зіграли першу свою виставу. Тоді зібралася величезна кількість глядачів, які щиро аплодували та підтримували наших акторів. Коли ми працювали з дітьми-ВПО, відчувався ніби сюрреалізм буття. Якщо мова торкається власне війни і тобі маленькі діти кажуть дорослі речі: хто ворог, хто друг, хто правий, а хто ні, – ти розумієш, що мільйони маленьких українців за секунду стали дітьми війни, і це страшно. Але відрадно, що вони мають потяг до прекрасного, хочуть жити у квітучій класній державі, яку самі і створюють. І ти усвідомлюєш, що ти, доросла людина, заради них не маєш права ні зупинятися, ні здаватися. Немає дороги назад, бо за тобою – діти, які хочуть бути такими ж радісними, як у країнах без війни, – каже Дмитро Олешко.

ВЕЛИКА ПРЕМ’ЄРА

Взагалі працювати в часи війни важко, але, незважаючи на всі негаразди, театрові це вдається. І от уже акторів чекає перша прем’єра на професійній сцені.

– Не вірилося, що можна щось зберегти під час війни. Але сьогодні ми граємо на великій сцені «Квітку», в якій беруть участь 25 акторів віком від 14 до 22 років із різних куточків країни. Це шалена синергія! Важко починати. Але коли є мета, то все виходить. Тим паче, що нас бережуть найкращі Збройні сили у світі, – говорить керівник студії.

На сцені Українського театру імені В. Василька юні актори гратимуть виставу «Квітка. Мавка папороті», сценарій до якої написала також Алла Олешко.

– Це спроба посилення впливу нашого генетичного культурного коду на свідомість глядачів. Мавки – то є щось наше. В різних міфологіях вони мають різні назви: десь вони наяди та дріади, десь – русалоньки. Завдяки нашій драматургині ми доторкнулися до української фольклорної тематики, яка не є суто дитячими казками. Це вистава для сімейного перегляду. Позитивний фінал твору дає змогу перезавантажитися в умовах, що склалися, підживити свої «психологічні батарейки». Наше завдання – не лише створювати та поширювати культурний продукт, але й давати можливість людям надихатися. Саме цю мету ми ставимо перед собою, коли працюємо над виставами, – розповідає про твір Дмитро Олешко.

ПІДЛІТКИ СТРАЖДАЮТЬ ОДНАКОВО, ПРИЇЖДЖІ ВОНИ ЧИ МІСЦЕВІ

У день генеральної репетиції перед Українським театром людно. Молоді актори чекають на закінчення репетиції основної трупи театру та звільнення сцени, щоб розпочати свою роботу. Через чергову повітряну тривогу виникла накладка у часі, але це нікого не засмучує. Молодь жартує та відпрацьовує фрагменти «Квітки» просто неба.

В око впадає старий будинок неподалік від театру – дідусь поливає квіти у вазонах за вікном, скла у вікні немає. Це наслідки останнього обстрілу Одеси, коли «прилетіло» на проїжджу частину перед Художнім музеєм, що за квартал від Українського театру. Молодь настільки поглинута творчістю, що, здається, для підлітків є лиш тут і зараз, а війна – десь поза їхнім чудернацьким всесвітом.

Питаємо Дмитра Олешка, чи дійсно театр допомагає переселенцям із «гарячих» регіонів поліпшити свій психологічний стан, який «підірвала» війна.

– Важко сказати, хто більше страждає: діти ВПО чи діти з Одеси. Це, мабуть, спільне страждання. Діти по-своєму сублімують та переживають проблеми, пов’язані з війною. Театр дає змогу працювати у творчому колективі та перенаправляти свої емоції на створення творчого продукту, це потужна арттерапія, – зазначає Олешко.

Костюми, грим та декорації студія закуповує власним коштом, тобто функціонує лише завдяки продажу квитків на свої вистави.

– Іншої можливості самоокупитися в нас немає, – пояснює керівник.

СВІТЛІ, ЮНІ, АЛЕ ВЖЕ ДОРОСЛІ

Під час нашого спілкування з Дмитром до нас підходить дівчина. На її обличчі – грим, і вона дійсно схожа на якусь міфічну істоту.

– Дмитре Олексійовичу, ну коли вже нас пустять всередину? – Дівчині кортить скоріше почати репетицію.

Знайомимося. Акторку звуть Марія, їй 17 років, і вона приїхала в Одесу з Мелітополя. У виставі грає Малозіру – мавку озер та річок.

– Можу когось викупати в озері. Залоскотати, зачарувати та налякати за потреби. Моя молодша сестра Марсилія дуже любить людей, її батько нікуди не випускає з лісу. Мене ж із сестрою Ялицею, мавкою хвої, батько випускає, і ми допомагаємо йому заманювати людей у робітники, – переказує Марія сюжет вистави.

Вона настільки захоплена своїм персонажем, що здається, ніби перед нами дійсно міфічна Малозіра. Марія дихає роллю, ніщо навкруги її не цікавить. Все ж намагаємося розпитати, як вона долучилася до родини «Ілюзіону».

– Я потрапила в студію вже у розпалі репетицій «Квітки». Через те, що Мелітополь окупували вороги, моя родина у листопаді минулого року переїхала до Одеси. Весною 2023-го я відпочивала у дитячому таборі і познайомилася з дівчиною, яка вже займалась в «Ілюзіоні». У цій виставі вона якраз грає Ялицю, мою сестру. В Мелітополі я теж займалася в акторській студії, і коли довелося поїхати, дуже сильно сумувала за театром. Я навчалася у студії «Колесо», ми часто виступали на різних українських фестивалях, тож мені дуже бракувало сцени, – розказує Марія.

Цікавимося, як вдалося виїхати з окупованого міста.

– Ми встигли. Виїжджали з міста до Запоріжжя 24 лютого, коли з боку Криму вже заходили ворожі танки…

Бачимо, що спогади даються дівчині важко, тож більше про болюче не питаємо.

Марія й сама рада говорити про інше. Розказує, що коли батьки вирішили переїхати до Одеси, дуже зраділа, адже змалечку, відколи вперше тут побувала, мріяла лишитися назавжди.

– Ох, якби було спокійне життя без прильотів та смерті навколо! Але що маємо, те маємо, – раптом каже дівчина.

Мріє, щоб війна закінчилася, Україна повернула свої території до кордонів 1991 року. Себе ж у вільній державі у майбутньому бачить, звісно, акторкою.

– Сподіваюся, я буду доброю людиною, яка буде давати гарний приклад усім довкола та тим, хто слідкуватиме за моєю творчістю, – ділиться вона з нами.

Інша акторка «Ілюзіону» – теж Марія, приїхала з Херсона. Дівчині 16 років, вона каже, що в Одесі до переселенців ставляться надзвичайно щиро та дуже допомагають. Вона давно захоплювалася поезією, але її акторський талант відкрився саме в Одесі.

– З Херсона ми з родиною виїжджали у квітні 2022 року, це був великий ризик, адже за день до того стріляли по евакуаційній колоні. На щастя, проїхали більш-менш спокійно. В Одесі вступила у фаховий коледж мистецтв імені К.Ф. Данькевича й там познайомилася з дівчиною, яка вже грала в «Ілюзіоні». Я пішла з нею на репетицію, адже це для мене близька справа. Ходжу в студію із серпня, і для мене було несподіванкою, що до участі у виставі «Квітка» запросили й новеньких. Це дуже приємно і чудово, що можна попрацювати, – розказує нам Марія.

Для неї це перший вихід на сцену, але дівчина впевнена, що все пройде ідеально.

Взагалі щодо «Квітки» у всього колективу «Ілюзіону» найсвітліші очікування.

– Хочемо, щоб глядачі побачили наших дітей. Хочеться, щоб юні актори отримали досвід та заклали черговий камінь у фундамент нашого юнацького театру в Одесі, це дуже важливо. Ми мріємо про власний театр, який буде існувати на незалежній основі і працювати для глядача із власним репертуаром. Це важко, але ми впевнені, що можливо. У нас є наші сила та віра. Мріємо про повні зали, відсутність тривог та нові прем’єри. Ми бачимо, що у творчості немає ні меж, ні прописки, а є лише жага створювати щось прекрасне, – каже керівник студії Дмитро Олешко.

Прем’єра «Квітки» мала відбутися 11 листопада, але через повітряну тривогу тривалістю три з половиною години показ вистави довелось перенести.

– Повна зала, як ми і сподівалися… Нічого, ми гратимемо попри все, – запевняє Олешко.

Переселенці Театр Молодь Актор Режисер Війна з Росією

Источник: www.ukrinform.ua

No votes yet.
Please wait...
Поділіться своєю любов'ю

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *