День незламного театру 27.03.2024 06:19 Укрінформ Що варто знати про український театр часів широкомасштабної війни
Щороку до 27 березня – Всесвітнього дня театру – Укрінформ готував світлі матеріали про український театральний світ, і цього разу ми не порушили традицію, бо театр – це світло в найтемніші часи – і спробували підібрати для вас найважливіші факти, які красномовно розкажуть про наш незламний театр України. Тож, найперше, що хвилює усіх:
- ЧИ НА ЧАСІ ЗАРАЗ ТЕАТР?
Театр – це портал, потрапивши до якого можна і емоційно відновитися й задонатити на потреби фронту
«Чи доречно ходити до театру під час війни?», «Чи не краще гроші на квиток перенаправити на збір для військових?» – ці питання виникають у багатьох українців, які вже два роки живуть у ситуації повномасштабної війни. Й однозначної відповіді на них немає. Проте, йдучи до театру, у вас є можливість не тільки емоційно перезавантажитися та підтримати мистецтво, але й реально допомогти фінансово потребам фронту. Адже допомога фронту в українському театрі увійшла в категорію норми. Спільні театральні покази закривають малі та великі збори – проєкт «Кіноінтенсив» долучається до зборів акторки Київського театру на Лівому березі Анастасії Пустовіт; кошти від благодійних вистав «Конотопська відьма» в Національному театрі ім. Івана Франка йдуть на придбання «небесних месників» – дронів, які театр купує і передає ЗСУ.
А фестиваль комедії «Золоті оплески Буковини» у Чернівецькому театрі ім. Ольги Кобилянської запросив до участі театри із прифронтових регіонів. З одного боку, колективи отримали змогу згадати й відчути, що таке грати виставу у вечірній час на великій сцені і на повний зал. З іншого – фестиваль отримав реальний зріз того, що тепер смішно, як змінився гумор на територіях, що знаходяться під постійними ворожими обстрілами.
І це лише кілька фактів, а збори на потреби фронту – це чи не обов’язкова складова кожної мистецької події!
«Конотопська відьма» в Національному театрі ім. Івана Франка.
- ЯКИМ МОЖЕ БУТИ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР?
Театр – це не тільки будівля з колонами. Він змінився внутрішньо
Адже театральні вистави можуть іти і у маленьких приміщеннях – наприклад, «Маланка» або «Дивний замок» у Києві, «P.S.» у Харкові, «Дзеркало» у Хмельницькому, «ОКО» у Львові та багато-багато інших.
Вистава може бути вписана у міський простір – «Короля Ліра» зіграли в стінах Ужгородського замку, «Гамлета» – в Івано-Франківську грають у підвалі. У Луцьку Незалежний театр «ГаРмИдЕр» запрошує глядача до «Ангару», який переосмислили мистецьким простором у рамках проєкту реновації промислового об'єкта. У Миколаєві вистави йдуть на «Сцені в укритті», театральний Кривий Ріг має сторінку артпростору «Бомбік», який з’явився у результаті того, що силами ОСББ було розчищено та благоустроєне справжнє бомбосховище поміж будинками в одному з районів міста. А Наталка Половинка веде «Розмову птахів» за текстами Григорія Сковороди у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла – проєкт Львівського театру «Слово і голос».
Тому перед походом до театру варто уточнити місце проведення вистави й інколи відмовитися від підборів, якщо дійство – у промзоні, або ж дозволити собі вечірнє вбрання на виставу у залі з ложами і в світлі софітів.
Вистава «Розмова птахів» за Григорієм Сковородою (режисер Наталія Половинка).
- ТЕАТР – ЦЕ ПРО КОГОСЬ ІНШОГО ЧИ ПРО МЕНЕ?
Суттєво зросла кількість постановок, які розповідають про нас сьогоднішніх
У репертуарі більшості театрів можна віднайти як класичні твори, дія яких розвивається у середньовічному Лондоні або в античному Римі чи в історичних реаліях України. Проте суттєво збільшилася й кількість постановок, які розповідають про наше сьогодні. Але важливо тримати у фокусі уваги, що нині ледве не кожна театральна вистава – чи то шекспірівсько-мольєрівсько-гомерівського авторства – вона так чи інакше про нас сьогоднішніх!
За історичними костюмами чи словами давніх епох треба цю актуальність відчути, спробувати «розпакувати». Тим часом документальні роботи, їх теж у нас чимало, напряму фіксують сьогодення. Наприклад, вистава «Тренди твіттера» Слави Юшкова у «Дикому театрі» – це сюжет про «приліт» у багатоповерхівку, який відтворюється на сцені в день, коли про таке ж можна прочитати у новинних стрічках…
Вистава «Тренди твіттера» у «Дикому театрі». Фото Артема Галкіна.
- ЧИ Є МІСЦЕ ЕКСПЕРИМЕНТУ В УКРАЇНСЬКОМУ ТЕАТРІ?
Театральних експериментів в Україні вистачає – тому перед переглядом неодмінно знайомтеся з короткою анотацією до вистави
Давно відійшла на другий план деякі слова, прописані в довгих бюрократичних назвах українських державних театрах, на кшталт «академічний драматичний», «драми і комедії», «музичної комедії» – їхній репертуар вже широко вийшов за ці надто давно визначені рамки.
Жанрової відповідності ще дотримуються навіть оперні театри, а, наприклад, Національний театр оперети працює не тільки з жанром власне оперети, а ще й з мюзиклами («Скрипаль на даху», «Чикаго») та драматичними творами («Маруся Чурай»).
Й навпаки – на мюзикл може наважитися театр, в якого в назві такого й близько не прописано. Режисер Сергій Мазаний зібрав потужну команду і створив на основній сцені Дніпровського театру драми і комедії магію повісті Чарльза Діккенса – мюзикл «Скрудж та Різдвяне диво». Постановка – справжнє мистецьке диво, яке увібрало в себе екстракт літературного першоджерела, пісенні елементи, які органічно вписуються до сценічної лінії, а костюмами та сценографією відтворено справжній англійський дух, в якому актори діють, танцюють, співають, а глядачі періодично одноголосно вигукують «АХ!», коли на сцені стається нове й нове диво.
Мюзикл «Скрипаль на даху» Національного театру оперети.
- ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ З ДРАМАТУРГІЄЮ?
Очищення від російських авторів і свіжий погляд на класичну та сучасну українську драматургію
Водночас із активним очищенням культурного простору від російського музичного та кіно-аудіо-літературного продукту на дальню поличку стали й твори російських драматургів. Але попри побоювання, що театр може суттєво втратити – бо, мовляв, що ж грати без «великої російської класики» – цього не сталося! Театральні режисери глянули свіжим оком на класичні драматургічні твори українських авторів, зняли з них наліт нав’язаної вторинності – й як наслідок – основні театральні хіти зараз майже цілковито складаються з назв українських авторів!
Більше того, активна діяльність драматургів, які творять тут і зараз, гідно відбилася і в постановках. Тексти наших сучасників становлять чверть від усіх вистав, які вийшли протягом 2023 року.
Антологію з десяти п’єс-переможців професійних драматургічних конкурсів видано окремим томом «Драма Панорама 2023» – кожна з них отримала втілення у режисерських читаннях, частину вже поставлено у вигляді повноцінних вистав. Лідирує за версіями втілення п’єса «Молочайник» Оксани Гриценко – різноманітні за учасниками та географією читання, плюс вистава у постановці Євгенія Резніченка в Одеському театрі ім. Юрія Олеші.
Вистава «Молочайник» в Одеському театрі юного глядача ім.Юрія Олеші.
- ЧИ ПЕРЕМОЖЕ ЮТУБ ТЕАТР?
Для екранного перегляду все ж більше підходять кінофільми та передачі, які від початку створюються для телеперегляду
У період тотального ковідного карантину театр робив активні спроби перейти у відеоформат. Відтоді подекуди поширеним є враження, що театральну виставу цілком можна подивитися на екрані – відкрити на смартфоні й все відчути та зрозуміти, про що там говорять актори з режисерами та драматургами. Але така «новація» є максимально хибною. Оскільки вже тисячоліття довели, що унікальність театру – в його комунікації між глядачами та акторами, під час якої передаються далеко не слова – відбувається обмін енергіями, яку не вдається зафіксувати найпотужнішим об’єктивам!
Відеоверсією вистави можна хіба що спробувати оживити в пам’яті найбільш вражаючий її епізод, але для цього спершу треба його набути під час живого дотику до театру.
Мюзикл «Скрудж та Різдвяне диво» Дніпровського театру драми і комедії.
- ДЕ ЗНАЙТИ ТЕАТРАЛЬНИЙ НАВІГАТОР?
У розмаїтому світі театральних подій зорієнтуватися нелегко, але можливо
Звісно, універсальної поради, як обрати саме свою виставу, а не витратити час на нудне перебування у театральному кріслі, не існує. Проте соцмережі дають багато варіантів – варто тільки віднайти автора чи оглядача, який на постійній основі пише про театр, звіритися з ним за смаками, і якщо плюс-мінус співпало – надалі слідкувати за його наступними відгуками та рекомендаціями. Цінним орієнтиром у цьому також може бути інтернет-портал «Театральна риболовля», який максимально розповідає про сучасний український театр в усіх його проявах. Зі свого боку ми на сторінках Укрінформу намагаємося давати читачам огляди нових прем’єр й підсумовувати річні та сезонні здобутки українських митців.
І це чудово, що театр потрапляє під прискіпливу увагу українських журналістів, інтернет-проєктів, блогерів. Головне – завчасно встигайте бронювати квитки, адже на більшість яскравих театральних подій зробити це дуже й дуже не просто.
Ходіть до незламного українського театру не лише у Міжнародний день театру, а й за кожної такої нагоди – там лікуються наші душі.
Любов Базів. Київ
Фото надані театрами. Перше фото Юлії Вебер.
Культура Театр
Источник: www.ukrinform.ua
