Молодість-2023: Привиди далеких диктатур, войси близького фронту 01.11.2023 18:00 Укрінформ Які тенденції підтвердив та продемонстрував тиждень Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість»
52-й Міжнародний київський кінофестиваль «Молодість», вперше з 2016-го року проведений у жовтні, насиченістю програми та кількістю відвідувачів нагадував про фестивалі до повномасштабного вторгнення і при цьому представив фільми, присвячені найважливішим проблемам сучасності.
Задовго до пандемії та повномасштабного вторгнення, що зрушили терміни проведення практично всіх вітчизняних культурних заходів, менеджерська команда, яка прибрала до рук МКФ «Молодість», перенесла фестиваль з кінця жовтня на кінець травня, оголосивши, що весняна погода та наплив туристів на День міста сприятимуть залученню аудиторії. Не лише для досвідчених співробітників «Молодості», а й для фестивальних завсідників були цілком очевидні фатальні перспективи подібного часового стрибка. Втім, застереження про те, що хороша погода є не союзником кінопоказів, а їхнім суперником, що туристи вирушать не до кінотеатрів, а на Хрещатик, у музеї та церкви, що «Молодість» залишиться без фільмів Каннського МКФ, що проходить у цей же період (і без кінематографістів, які беруть у ньому участь), і, найголовніше, – що таке перенесення відсіє цільову аудиторію, студентів кінофакультетів, зайнятих у травні зніманнями курсових та дипломних робіт (а з ними – й усіх інших студентів) – ці застереження не були почуті, й у 2017-му році замість повноцінного фестивалю відбувся укорочений «уїк-енд»-варіант з анонсом травневої «Молодості».
Наслідки добре розкриває висловлювання одного кінокритика, який, відвідавши «Молодість» у травні 2018-го, висловив здивування позицією колег, які виступали проти перенесення: «Невже вам не подобається дивитися фільми в порожній залі?». Як і було передбачено, «Молодість» залишилася не тільки без студентської аудиторії, а й без іноземних гостей, а київська мерія, яка з помпою обіцяла перенесеному на День міста фестивалю всіляку підтримку, незабаром розірвала договір з орендарями кінотеатру «Київ», його головним майданчиком, після чого той припинив свою роботу.
Однак «Молодість», завдяки заповзятливості та відданості своїй справі організаторів на чолі з Андрієм Халпахчі та однієї з кращих вітчизняних команд програмерів (Ігоря Шестопалова, Віктора Глоня, Богдана Жука), зуміла пережити не лише “маркетингові покращення” та самоправство міської влади, а й поневіряння пандемії та випробування, що обрушилися на український кінофестивальний процес унаслідок російської агресії.
Цього року 52-й фестиваль був проведений у звичні кільком поколінням кіноманів жовтневі дати, з безліччю молодих глядачів, які нарешті змогли скористатися студентськими абонементами, фільмами з конкурсних програм Каннського МКФ, іноземними членами журі та представниками знімальних груп, які наважилися приїхати у воюючу країну, і, на щастя, – з мінімумом затримок через повітряні тривоги, на відміну від тогорічного фестивалю, що припав на розпал грудневих терористичних атак РФ на енергетичну інфраструктуру України.
«Затемнення»
Судячи з насиченої програми, організатори успішно адаптувалися до умов воєнного часу. Були представлені не лише традиційні конкурси, а й вельми потужний конкурс дебютних документальних картин, уперше запроваджений 2021-го року. Практично у всіх роботах документального огляду, створених у різних куточках світу і присвячених різним епохам і катаклізмам, що супроводжували їх, від Голокосту до балканських воєн, драма великої історії передавалася через досвід простих людей, свідків і учасників трагічних і героїчних діянь. Норвезька картина «Затемнення» Наташі Урбан, що отримала спеціальний диплом, побудована як подорож постановниці, яка колись емігрувала з охопленої війною і мілітаристськими устремліннями Сербії, по рідних краях і хвилях своєї пам'яті, а також спогадами близьких. Розповіді про те, як спостерігали в Югославії за сонячними затемненнями у 1961-му й у 1999-му роках і про газетну істерію із псевдонауковими вигадками, що супроводжувала явища, виступають символічною паралеллю до затьмарення колективної свідомості, що спіткало народи країни, яка розпадалася. «Затемнення» свідчить, якими лихами загрожує політика замовчування злочинів минулого та їх спотворені з метою «патріотичної» пропаганди трактування.
Лауреат ще одного диплома, «Anhell69» колумбійця Тео Монтойї, постає оригінальним поєднанням документального та ігрового. Автор стрічки, уродженець Медельїна, однієї з кримінальних столиць сучасної цивілізації, розповідає про свій намір зняти науково-фантастичний трилер, що химерно відображає реальність латиноамериканської країни, десятиліттями зануреної у жахи громадянської війни, ультраправої диктатури та всевладдя наркокартелів: у дистопічному мегаполісі молоді люди, які мають особливу душевну чуйність, що дозволяє їм вловити химерне буття привидів, вступають з ними у романтичні стосунки, проте тиранічний уряд оголошує секс із вихідцями з того світу поза законом і відправляє парамілітарні банди полювати на ослушників. Глядачеві демонструють фрагменти співбесід режисера з юнаками, що прийшли на кастинг, які представляють, подібно до самого Монтойї, богемну ЛГБТ-спільноту, котра, відповідно до місцевих особливостей, частіше ніж зазвичай стає об'єктом нападів екстремістів і пересічних бандитів та вражена наркотичною епідемією. Як стає зрозумілим у ході оповіді, на момент початку роботи над «Anhell69» усі молоді люди, що з'являються у кадрі – включаючи кандидата на головну роль, чий інстаграмний нік винесений у назву, – вже були мертві, ставши жертвами жорстоких розправ або передозувань. Покликані втілити у проєкті образи чуйних коханців, що зважилися на заборонені відносини, вони самі виявляються привидами Медельїна, які розповідають тепер у фільмі вцілілого побратима про свої прижиттєві надії та страхи, про свою жагу любові у світі ненависті й нетерпимості.
Источник: www.ukrinform.ua
