Китай-миротворець: місія (не) можлива? 16.05.2023 14:04 Укрінформ Власні інтереси та обмежені можливості
Спецпредставник уряду Китаю з питань Євразії Лі Хуей сьогоднішнім візитом до Києва розпочинає чи то посередницьку, чи то миротворчу місію для пошуку шляхів припинення великої війни в Україні. В його планах відвідати Польщу, Німеччину та Францію і на завершення провести переговори в москві.
Інтерес до цієї ініціативи Пекіна досить високий, попри загальні низькі очікування.
Проте у випадку з Китаєм завжди залишається надія на прихований козир у рукаві, який дозволить зробити місію успішною.
Лі Хуей
КИТАЙСЬКИЙ ДОСВІД ПОСЕРЕДНИЦТВА
Насправді Пекін не може похвалитися багатим досвідом посередництва у суперечках між державами. По-перше, від 1979 року, початку ери сучасного Китаю, його батько-засновник Ден Сяопін сповідував пріоритетність внутрішніх трансформацій і заповідав у зовнішній політиці «приховувати свої можливості й триматися в тіні», що передбачає мінімальну активність у міжнародній проблематиці, яка не стосується Китаю безпосередньо.
По-друге, з приходом у 2012 році до влади команди Сі Цзіньпіна зовнішня політика Китаю стала агресивною і він сам перетворюється на генератора конфліктів і суперечок, зазіхаючи на території своїх сусідів. Сьогодні фактично половину периметру кордону КНР можна позначити вогниками напруженості – японські острови Сенкаку на сході, акваторія Південно-Китайського моря на півдні, де Піднебесна оспорює права Філіппін, Малайзії і В’єтнаму, та протистояння з Індією на західному кордоні Китаю у високогір’ях Гімалаїв.
І ще є Тайвань. Від початку російського вторгнення в Україну події навколо цього самоврядного острова розвиваються настільки загрозливо, що змушують все більше держав із тривогою вдивлятися в кожне судно й кожен літак навколо нього. Якщо Пекін сам не здатний домовитися з сусідами, то які варіанти виходу зі складних ситуацій він може запропонувати іншим?
На сьогодні в активі Китаю є лише одна варта уваги історія успіху з посередництвом. Йдеться про кейс Ірану й Саудівської Аравії, які, за участі Пекіна, у березні домовилися відновити дипломатичні відносини через сім років після їх розриву.
Оголошення цієї угоди між близькосхідними суперниками стало несподіванкою, бо про їхні перемовини й посередництво китайської сторони нічого не повідомлялося. Можливо, таким був задум – виконати підготовчу роботу за зачиненими дверима й оголосити по факту. Зрештою, то був справжній успіх дипломатії Пекіна – Тегеран і Ер Ріяд погодилися досить швидко, протягом двох місяців, відкрити посольства й відновити двосторонню торгівлю та безпековий діалог.
Після цього тема посередництва й миротворчості набула в Китаї страшенної популярності. Можливо, саме той успіх і надихнув Пекін на місію в Україні. Достеменно не відомо, проте з упевненістю можна казати, що 26 квітня, коли голова КНР Сі Цзіньпін телефонував Президенту Володимиру Зеленському, рішення про направлення спецпредставника в Україну, його особа, завдання й орієнтовні часові терміни вже були прийняті.
Источник: www.ukrinform.ua
